Автомобільний інформаційний портал

Автопром і несподівані провали

Більшість автовиробників зазвичай не люблять ризикувати.
Але інколи трапляється щось дивне: створюють незвичну модель, винаходять дивну концепцію або роблять стратегічну помилку. Тоді залишається лише здивовано запитати: «Хто ж налив забагато кави?»

Чим відомі великі бренди

Чим серйозніший бренд, тим цікавіше – а інколи й страшніше – спостерігати за такими прорахунками.

Rolls-Royce Twenty (1922) – спірна новинка

У 1922 році новий Rolls-Royce 20hp викликав суперечки. Критики кепкували через двигун з клапанами на штовхачах, триступеневу коробку та гальма лише на задніх колесах.

Прихильники ж казали, що машина їм дуже подобається. І Rolls-Royce виявився правий: «Twenty» продавалася успішно сім років і дала початок серії доступних моделей до кінця 1930-х.

Chevrolet Copper-Cooled (1923) – провальний експеримент

Хоч двигун цього Chevrolet був повітряного охолодження, його ребра робили з міді – звідси й прізвисько «Copper-Cooled».

На виставці в Нью-Йорку GM планувала 50 000 авто щомісяця, уявляючи кінець ери водяного охолодження. Насправді ж машина виявилася надто складною та ненадійною: з понад 750 вироблених авто майже третину одразу утилізували.

Bugatti Royale (1927) – розкіш на межі фантастики

Після успіху у перегонах Bugatti вирішила підкорити ринок розкішних авто з моделлю Type 41, відомою як Royale. Її 12,8-літровий двигун був одним із найбільших у серійних авто, а розміри та ціна – відповідно розкішні.

Але навіть для королів це виявилося занадто дорого: випустили лише півдесятка машин. Двигуни ж використовували у французьких поїздах, далеко від первісної розкоші.

Citroën Traction Avant (1934) – революція з ризиком

Traction Avant не була такою обтічною, як Chrysler Airflow, але мала ті самі новаторські рішення: носійний кузов, передній привід, гідравлічні гальма та незалежну передню підвіску. Авто стало великим хітом і залишалося в виробництві до 1957 року.

Але ризик був величезним: висока вартість розробки та нової фабрики ледь не призвела до банкрутства Citroën. Врятував компанію у 1935 році її головний постачальник шин – Michelin.

Edsel (1958) – фіаско від Ford

Після успіху Model T Ford спробував створити новий середньоринковий бренд – Edsel – щоб конкурувати з Pontiac, Buick та Oldsmobile. Але через поганий маркетинг, низьку якість, суперечливий дизайн і рецесію продажі провалилися.

Деякі кажуть, що це не зовсім катастрофа: виробничі потужності Edsel незабаром використали для Mustang, який у перший рік розійшовся рекордними 400 000 примірників.

Ford Consul Classic (1961) – стиль, що не прижився

Ford Британія спробував запозичити американський стиль для Consul Classic. Особливо виділялася задня віконна стінка з незвичним нахилом.

На відміну від маленької Anglia, яка добре продалася, Consul Classic провалився і вже через три роки був замінений на менш екстравагантний, але й менш помітний Corsair.

Buick Riviera (1963) – простота, що вражала

До 1963 року Buick виділявся плавниками, VentiPorts та Sweepspears. Але перший Riviera від Білла Мітчела відмовився від усіх цих елементів, створивши просту, але ефектну форму, яку навіть конкуренти оцінювали.

Модель 1971 року виглядала ще драматичніше, але саме оригінальний Riviera став стильним проривом для марки.

Hillman Imp (1963) – несподіваний експеримент

Hillman Imp, також відомий як Singer Chamois або Sunbeam Stiletto, був менш успішним конкурентом Mini. Його найцікавіше – алюмінієвий двигун з верхнім розподілом клапанів від Coventry-Climax, встановлений ззаду під кутом.

Для Hillman, який робив дуже звичайні машини, це було справжнє здивування. Під час виробництва Imp компанія стала частиною Chrysler Europe, що незабаром розпалася і була врятована Peugeot у 70-х роках.

Cadillac Eldorado (1970) – гігантський передньопривідний V8

Cadillac Eldorado 1970 року вражав: V8 об’ємом 8,2 літра і передній привід.

Великі американські передньопривідні машини та потужні V8 тоді не були рідкістю, але Eldorado був найекстремальнішим прикладом. Після цього через економію палива та викиди двигуни стали меншими, і таких гігантів більше не було.

Lancia Stratos (1973) – революційний спорткар

Fulvia Coupe відійшла у минуле, а на її місце з’явилася майже футуристична Lancia Stratos. 2,4-літровий V6 від Ferrari встановили посередині задніх коліс, і машина одразу виглядала як наступне покоління.

Stratos домінувала в чемпіонаті світу з ралі три роки поспіль, і могла б ще довше, якби внутрішня політика компанії не привела до її заміни Fiat 131 Abarth.

Plymouth Prowler (1997) – хот-род серед сірих Plymouth

У останні роки бренду Plymouth мало що дивувало, окрім Prowler. Машина була стилізована під старий хот-род і виділялася серед інших моделей, як жираф серед сурикатів.

Автомобіль вражав, але розчаровував V6 та автоматична коробка. Версія Howler з V8 і механікою залишилася шоукаром і так ніколи не пішла у серію.

Chevrolet SSR (2003) – незвичайний ретро-пікап

Chevrolet зазвичай працював у звичних сегментах, але SSR був винятком: ретро-пікап із жорстким верхом та складними пропорціями.

Машина нагадувала моделі 1947–1955 років, але її V8 (5,3–6,0 л) дав більше потужності, ніж кілька старих двигунів разом. Проте покупців це не переконало, і після 2006 року модель зняли з виробництва.

Rover 75 V8 (2003) – дивний експеримент на фінальних хвилинах

Коли MG Rover стрімко втрачала гроші, компанія витратила залишки бюджету на Rover 75 з заднім приводом і 4,6-літровим V8 від Ford, який також ставився на Mustang.

Машини були цікавими, але ніхто не очікував великих продажів. Створення таких моделей не було розумним використанням ресурсів, але в останні роки MG Rover логіка рідко брала гору.

Lexus LFA (2010) – перший суперкар від Lexus

Lexus до 2010 року випускав переважно седани та SUV, і ніхто не очікував суперкара.

LFA став справжнім експериментом: 552-сильний V10 об’ємом 4,8 літра у передній частині карбонової платформи. Не все працювало ідеально, але це, без сумніву, один із разючих автомобілів у історії Lexus.